16.07.2018 — 19.07.2018

13:14             13:14

«Український мюзик-хол». Українська ретроспектива на ОМКФ-2018

Фотогалерея

1-4 з 19

Цього року з 16 по 19 липня на Одеському міжнародному кінофестивалі Довженко-Центр традиційно представить українську ретроспективну програму. 

 

 У межах ретроспективи «Український мюзик-хол» покажуть стрічки, що висвітлюють маловідому історію українських музичних комедій, знятих на Одеській та Київській кіностудіях у 1930-1970-х рр. 


Українські мюзикли не так відтворювали сюжети офіційної ідеології, як підривали її, байдуже, що мимоволі, адже мюзикл – це жанр, у якому традиційний соцреалістичний кінематограф перемежовується із сміливою авангардною естетикою. Музичні, пісенні, циркові, естрадні номери, анімація є віддзеркаленням сюрреалістичного, психоделічного досвіду ранніх кіносеансів, а також європейського авангарду початку 20 століття.

 

Мюзикли підважували ідеологічну індоктринацію радянської аудиторії і, разом з тим, були чи не єдиним місцем, де радянський глядач міг цілком легітимно насолоджуватися «контрабандною» західною культурою: прислухатися до буржуазних мелодій та потай вбиратися у яскраві нерадянські костюми. 

 

«Радянська музична комедія – це передовсім винахід сталінського кінематографу 1930-х років. У цей самий час українська кіноіндустрія втрачає свою автономію та експериментальний характер. Натомість українська культура локалізується у світі архаїчного села. Українською мовою лишається лише співати й тужити за недосяжним минулим в межах відведеного буколічного простору. Утім, маловідома історія українських музичних комедій знятих на «периферійних» Одеській та Київській кіностудіях здається дивовижним прикладом співіснування конктрультурної та авангардної естетики в межах соцреалістичного канону», - каже куратор ретроспективи Станіслав Мензелевський, начальник науково-програмного відділу Довженко-Центру. 

 

Режисер Ігор Савченко в 1934 році зняв кінокомедію за поемою письменника Олександра Жарова. Сюжет «Гармоні» розгортається в одному з комсомольських селищ, де проживає веселий гармоніст Тимошка. Раптом хлопця призначають секретарем комсомольського осередку, після чого він кидає гру на гармоні та починає наводити лад на селі. Без музики та танців атмосфера в селі загострюється. Заборонена у 1936 році «Гармонь» і досі лишається малодослідженим та маловідомим фільмом сталінського кінематографу. 


Музична комедія режисера Олексія Мішуріна була відзнята в 1959 році. «Літа молодії» - яскрава стрічка про майбутніх студентів з Донбасу, які вирішують пов’язати своє життя з театром. Головна героїня фільму Наташа прямує до Києва, щоб скласти вступні іспити до театрального училища.

 

Проте дорогою дівчина потрапляє в різні неочікувані ситуації. Згодом вона знайомиться з Сергієм, котрий також вирішив випробувати долю у великому місті. Стрічка «Літа молодії», зібравши близько 36 млн глядачів, стала одним із лідерів прокату 1959 року, а спеціально написана для фільму «Пісня про рушник» – народним хітом. 


«Чорноморочка» - режисерський дебют випускника ВДІКу Олексія Коренєва, який разом із Сергієм Параджановим та Марлєном Хуцієвим навчався у майстерні того таки Ігоря Савченка, був другим режисером фільмів Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч» (1956) і «Стережись автомобіля» (1966). У центрі сюжету ліричної музичної комедії Одеської кіностудії «Чорноморочка» любовна історія Софійки та Василя. Перша - має чарівний голос та мріє стати співачкою, а от її коханий ­– курсант морехідного училища ­– вмовляє дівчину забути про кар’єру співачки та піти на курси суднових радистів. Закохані вже починають планувати своє спільне майбутнє. Аж ось на гастролі до їх селища приїжджає прозахідний джаз-оркестр Омельського. Музиканти запрошують до свого колективу Софійку... 

 

Музичну комедію «Їхали ми, їхали…» було знято 1962 року на Київській кіностудії імені О. Довженка естрадним дуетом союзного масштабу Юрієм Тимошенком та Юхимом Березіним. Головні герої мюзиклу - Тарапунька й Штепсель, під егідою яких український естрадний колектив вирушає до Москви. Пригоди починаються одразу на київському вокзалі, коли їхній тринадцятий вагон випадково забули причепити до поїзда. Артисти беруться тягти вагон самотужки, закликаючи всіх охочих приєднатися до кінематографічної пригоди. 

 

Прем’єра стрічки «Поцілунок Чаніти» Євгена Шерстобітова, учня Міхаіла Рома, відбулася в 1974 році. Знята за мотивами однойменної оперети Юрія Мілютіна і Євгена Шатуновського, стрічка знайомить глядачів з красунею Чанітою, яка разом із друзями повертається до свого рідного містечка Сан-Лоренто. Почувши її спів, шахрай і авторитарний багатій Чезаре пропонує дівчині одружитися та жити в достатку. Після відмови Чаніти він починає шантажувати її. Друзям доводиться вигадати чимало пасток, щоб обдурити Чезаре та врятувати подругу. 

 

Розклад показів: 


16.07, понеділок

 

14:00, Червона зала (Фестивальний центр Родіна)  

Гармонь 

 

21:30, Зелений театр

Чорноморочка 

 

17.07, вівторок

 

16:00 Червона зала (Фестивальний центр Родіна) 
Літа молодії 

 

18.07, середа

 

13:30, Червона зала (Фестивальний центр Родіна) 
Їхали ми, їхали… 

 

19.07, четвер 

 

19:00, Червона зала (Фестивальний центр Родіна) 
Поцілунок Чаніти 

 

Детальніше про фільми


ГАРМОНЬ 


СРСР, Межрабпомфільм, 

1934, 56 хв.
Режисер: Ігор Савченко 

Сценаристи: Алєксандр Жаров, Ігор Савченко 

Оператори: Юлій Фогєльман, Євген Шнейдер

Композитор: Сєргєй Потоцкій 

Художниця: Валєнтіна Хмєльова

У ролях: Зоя Фьодорова, Пьотр Савін, Ігор Савченко, Ніколай Горлов, Ляля Сатєєва, Ніколай Ярочкін 

 

Найкращого гармоніста на селі, Тімошку, обрано секретарем комсомольського осередку. Якнайдалі заховавши свого інструмента, він береться за статусну чиновницьку роботу. Без веселої музики та запальних танців нудьгує жіноцтво села. Водночас, підступний куркуль Тосклівий зі своєю ватагою намагається перехопити музично-ідеологічну ініціативу та підкорити жіночі серця. Озброївшись занедбаною гармонню, Тімошка вступає в класовий двобій із ворогами комсомолу та всього прогресивного людства.  

 

«Гармонь» Ігоря Савченка, вінничанина та вчителя Марлена Хуцієва та Сергія Параджанова  – чи не перший досвід створення радянської музичної комедії на місцевому матеріалі та фольклорі без наслідування західної традиції кіно-оперет. Так, Савченко одним із перших екранізує віршовану форму, а саме однойменну поему Алєксандра Жарова, автора гімну піонерії та доволі популярного поета радянської молоді 1920-1930 років. У «Гармоні» чи не вперше з’являється важливий та популярний в подальших сталінських комедіях сюжетний прийом, а саме протистояння чоловічого та жіночого хорів, як конфлікт старого та нового. Критики порівнювали «Гармонь» Савченка із «Землею» Довженка у силі та повноті фільмування духу народної української культури.  А от Сталіну «паскудна «Гармонь»» не сподобалася. Розкритикована за фальш і затягнутість, стрічка Савченка була заборонена в 1936 році.  

 

ЧОРНОМОРОЧКА 


УРСР, Одеська кіностудія,

1959, 74 хв.

Режисер: Алєксєй Корєнєв

Сценарист: Євгеній Помєщіков

Оператор: Василь Симбірцев, Радомир Василевський

Композитор: Оскар Сандлер

Художник: Васілій Зачіняєв

У ролях: Світлана Живанкова, Владімір Зємлянікін, Костянтин Кульчицький, Олєг Борісов, Дмитро Франько, Дая Смірнова, Юрій Саричев, Микола Яковченко, Сєргєй Мартінсон, Тамара Носова.

 

«Чорноморочка» - режисерський дебют випускника ВДІКу Алєксєя Корєнєва, який разом із Сергієм Параджановим та Марлєном Хуцієвим учився навчався у майстерні того-таки Ігоря Савченка, був другим режисером фільмів Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч» (1956) і «Стережись автомобіля»(1966).

 

У центрі сюжету ліричної музичної комедії Одеської кіностудії «Чорноморочка» любовна історія Софійки та Василя. Перша - має чарівний голос та мріє стати співачкою, а от її коханий ­–курсант морехідного училища ­– вмовляє дівчину забути про кар’єру співачки та піти на курсисуднових радистів. Закохані вже починають планувати своє спільне майбутнє. Аж ось на гастролі до їх селища приїжджає прозахідний джаз-оркестр Омельського. Музиканти запрошують до свого колективу Софійку...

ЛІТА МОЛОДІЇ

 

УРСР, Кіностудія імені Олександра Довженка,

1959, 76 хв.

Режисер: Олексій Мішурін 

Сценарист: Анатолій Шайкевич

Оператор: Олексій Герасімов

Композитор: Платон Майборода

Художник: Георгій Прокопець

У ролях: Світлана Живанкова, Валерій Рудой, Велєнтін Кулік, Александр Хвиля, Єлєна Машкара, Андрій Сова, Ґеорґій Склянскій, Дая Смірнова.


Олексій Мішурін більше відомий як режисер (разом з Миколою Літусом) комедійної стрічки «Королева бензоколонки» (1962), одного з найбільш прибуткових фільмів українського радянського кіно. Утім, Мішурін дебютував в кіно далекого 1940 року, у часи другої світової пропрацював в Ашхабаді.

 

Музичну комедію «Літа молодії» Мішурін фільмує через шість років після смерті Сталіна.

 

«Літа молодії» - яскрава стрічка про майбутніх студентів з Донбасу, які вирішують пов’язати своє життя з театром. Головна героїня фільму Наталка прямує до Києва, щоб скласти вступні іспити до театрального училища. Проте дорогою з дівчиною трапляється чимало несподіваного. Згодом вона знайомиться з Сергієм, котрий також вирішив випробувати долю у великому місті. Стрічка «Літа молодії», зібравши близько 36 млн глядачів, стала одним із лідерів прокату 1959 року, а спеціально написана для фільму «Пісня про рушник» – народним хітом. В той же час, композитор Платон Майборода за музику до фільму отримав Першу премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1959).

 

ЇХАЛИ МИ, ЇХАЛИ...


Кіностудія ім. О. Довженка 

1962 , 77хв.ч.б.
Режисери Юрій Тимошенко, Юхим Березін, Василь Лапокниш

Сценаристи: Юрій Тимошенко, Юхим Березін

Оператор: Михайло Слуцький

У ролях: Юхим Березін, Юрій Тимошенко, Юлія Пашковська, Андрій Сова


«Малий» жанр радянського кінематографу – музичний фільм, або ж мюзиклу. У програмі  маловідомий пост-сталінський мюзикл від легенд української радянської естради «Їхали, ми їхали». 


«Їхали ми, їхали» – музична комедія, жанр утопічний за визначенням, про епічну кінематографічну подорож естрадного колективу під проводом дуету Тарапуньки та Штепселя з Києва в Москву. Придивившись уважно, ми помітимо, що попри позірну простоту, стрічка порушує питання соціально-культурного контексту ранніх 1960-х, специфіки розважального жанру в СРСР. жанру (пост)сталінської музичної комедії (зокрема щодо співвідношення в ній наративу й видовища), а також її кореляції з музичною комедією сталінських часів. 


1961 рік у СРСР можна вважати точкою відліку двох взаємопов'язаних масштабних подорожей. Перша – це політ Гагаріна в космос із усіма його ідеологічними передумовами. Друга – це початок шляху до комунізму, про який було оголошено на ХХІІ з'їзді КПРС. Рік по тому у фільмі «Їхали ми, їхали» (1962) розпочалася менш епічна, але все ж важлива кінематографічна подорож естрадного колективу під проводом дуету Тарапуньки та Штепселя з Києва до Москви. 

 

Цю музичну комедію було знято 1962 року на Київській кіностудії імені О. Довженка естрадним дуетом Юрія Тимошенка та Юхима Березіна. Зірковий дует союзного масштабу зняв загалом сім фільмів, виконавши функції режисерів і сценаристів, а також зігравши в усіх картинах. Власне естрадний проект «Тарапунька та Штепсель» створили двоє випускників Київського театрального інституту.  1941 року Юрій Тимошенко та Юхим Березін стали одними з переможців першого туру всесоюзного конкурсу артистів естради. Однак через початок війни на підсумковий концерт у Москву вони так і не потрапили. Цей сублімований досвід, власне, і став основою кінематографічної подорожі з Києва до Москви у фільмі «Їхали ми, їхали».

 

Під час війни обидва виступали в складі ансамблю на Південно-західному фронті – Юхим Березін в образі кухаря Галкіна, а Юрій Тимошенко в ролі банщика Мочалкіна. Естрадний дует Штепсель і Тарапунька з'явився уже через рік по завершенню Другою світової. А далі - протекція від Олександра Довженка і Остапа Вишні, творча зрілість, народне й державне визнання. Із Тимошенком Довженко починає листуватися одразу після війни і не лише схвалює творчі напрацювання комедійного дуету, а й пропонує співробітництво та протекцію: «ми будемо з вами робить комедію. Я повірив у Вас. Я допоможу Вам всім, що тільки маю в моєму мистецтві».

 

Довженко навіть запрошував Тимошенка стати його асистентом на постановці «Тараса Бульби». За свідченнями Довженка екранізацію гоголівської комедії замовив той-таки Сталін(!). Треба було створити таку картину, щоб розвеселити весь повоєнний Радянський Союз. Задля цього, Довженко ладен був клопотати про звільнення Тимошенка зі збройних сил, залучивши контакти у ЦК ВКП (б) та особисто звертатися до маршала Жукова.

 

ПОЦІЛУНОК ЧАНІТИ 


УРСР, Кіностудія імені Олександра Довженка,

1974, 77хв 

Режисер: Євген Шерстобитов

Автор сценарію: Євген Шерстобитов

Оператор: Михайло Чорний

Композитор: Георгій (Юрій) Мілютін, Михайло Бойко

У ролях: Лариса Єрьоміна, Алефтіна Євдокимова, Наталія Дрожжина, Борис Дьяченко, Фелікс Пантюшин, Віталій Дорошенко.

 

Прем’єра стрічки «Поцілунок Чаніти» Євгена Шерстобітова, учня Міхаіла Рома, відбулася в 1974 році. Знята за мотивами однойменної оперети Юрія Мілютіна і Євгена Шатуновського, стрічка знайомить глядачів з «буржуазною» країною Тайфунією та пригодами красуні Чаніти, яка разом із друзями повертається до свого рідного містечка Сан-Лоренто. Почувши її спів, шахрай і авторитарний багатій Чезаре пропонує дівчині одружитися та жити в достатку. Після відмови, він починає шантажувати красуню, друзям якої доводиться зважитися на чимало небезпек, аби обдурити Чезаре та врятувати подругу.

 

Національний центр Олександра Довженка – найбільший український кіноархів, що зберігає понад 5000 найменувань ігрових, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів. Є єдиним членом Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) в Україні. Здійснює реставрацію, збереження національних фільмів, особистих архівів кіномитців, музейних фондів, наукові дослідження в галузі кінематографії, дистрибуцію та промоцію українського кіно.

Останнi події