15.11.2018 — 29.11.2018

15:08             15:08

Культурфільм: Кіноревізія Донбасу 2.0

Фотогалерея

1-4 з 9

15 листопада у Довженко-Центрі розпочинається освітня програма “Культурфільм: Кіноревізія Донбасу 2.0». Це спеціальний цикл кінопоказів та лекцій відомих дослідників, присвячений темі Донбасу у кінематографі радянської доби. Глядачі матимуть змогу побачити, відчути й зрозуміти особливості формування індустріального образу Донбасу та його ідентичності у кіно, і простежити їх зміни від 1930-х років до часів перебудови та здобуття Україною незалежності.


Ґрунтовні дослідження теми Донбасу у кінематографі, унікальні кінокадри, архівні фотографії регіону 1920-80-х років лягли в основу антології Кіноревізія Донбасу 2.0, виданої цього року Довженко-Центром, а лекції читатимуть деякі з її авторів. Видання увійшло в  короткий список національного конкурсу книжкового дизайну Книжкового Арсеналу та виставку найкрасивіших книг світу Франкфуртського книжкового ярмарку.


Програма кінолекторію:


15 листопада відомий кінознавець і дослідник радянського кіно Євґєній Марґоліт розповість, як створювався образ шахтарського регіону, його індустріальних просторів у кіно на прикладі фільму . Режисера фільму Леоніда Лукова, уродженця Маріуполя, часто називають співцем Донбасу. Відвідувачі побачать, яким чином в українських довоєнних фільмах конструювався особливий образ реальності, який, на думку дослідника, став важливішим за дійсність як таку. Саме у цій особливості Марґоліт вбачає витоки українського “поетичного кіно”.

 

22 листопада історикиня і дослідниця культури Донбасу Олена Стяжкіна, аналізуючи  стрічку “Нескорені” (1945, реж. Марк Донськой) та однойменну книгу Бориса Горбатова, що лягла в основу фільму, покаже, як формувалася українська і російська ідентичність Донбасу, простежить, які мовні і світоглядні аспекти виходили на перший план в книзі та її екранізації. Авторка також зосередиться на тому, як фільм про окупацію Донбасу під час Другої світової війни перегукується із сучасним станом речей на українських окупованих територіях.

 

29 листопада історик, соціолог і публіцист Кирило Ткаченко на прикладі фільму “Липневі грози. Страйк” (1989, реж. Анатолій Карась, Віктор Шкурін) розповість про знамениті шахтарські страйки та їх значення для здобуття Україною незалежності, проаналізує тогочасну політичну й соціальну ситуацію в країні та простежить, як ці процеси відобразилися в документальному кінематографі.


Куратор програми: Станіслав Мензелевський, керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру.


“Культурфільм” освітня програма Довженко-Центру, що має намір вийти за рамки академічної кіноосвіти, розглядаючи кіно в його соціальному, культурному та історичному вимірах, поєднуючи тематичні ретроспективи фільмів із їх критичним осмисленням у форматі лекцій і дискусій, зустрічей із дослідниками кіно та спеціалістами у сфері кіно.

Довідкова інформація:


Лектори:


Євґєній Марґоліт – російський кінознавець українського походження. Закінчив філологічний факультет Луганського педагогічного інституту, аспірантуру Російського державного інституту сценічних мистецтв. Кандидат мистецтвознавства. Автор книг «Радянське кіномистецтво. Основні етапи становлення і розвитку» (1988), «Вилучене кіно. 1924-1953» (1995, у співавторстві з В. Шмировим) та «Живі і мертве. Нотатки до історії радянського кіно 1920-1960-х років». Автор текстів у журналах «Искусство кино», «Сеанс», «Киноведческие записки» тощо.


Олена Стяжкіна – письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, cтарша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Професорка кафедри історії слов’ян Донецького національного університету імені Василя Стуса. Координаторка громадського руху «Деокупація. Повернення». Авторка дисертації «Жінки в історії української культури Другої половини XX століття». Авторка понад дев’яноста наукових публікацій, виданих як в Україні, так і за кордоном.


Кирило Ткаченко – соціолог, історик. Народився 1980 року в Києві. Вивчав філософію в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Мюнхенському університеті ім. Людвіга-Максиміліана. Докторант Інституту політології Мюнхенського університету, досліджує соціальну та політичну історію Донбасу. Автор монографії «DerFallMumiaAbuJamal» (2012) та упорядник збірки «20 років капіталізму в Україні» (2015). Редактор блогу Reft&Light.



Фільми:


Я ЛЮБЛЮ

1936, УРСР, Українфільм, 70 хв.

Режисер: Леонід Луков

Автор сценарію: Олександр Авдєєнко

Оператор: Іван Шеккер

Художник: Моріц Уманський

Композитор: Іван Шишов

У ролях: Олександр Чистяков, Іван Чувелев, Данііл Введеньский, Володимир Гардін, Наталя Ужвій.


Колись давно батько Остапа залишив злиденне село і вирушив на заробітки до Донбасу. Побудований Ніканором дім поклав початок шахтарському селищу Собачеєвка. Остап пішов батьковим шляхом та тридцять років пропрацював на господаря шахти. Але коли батька звільнили з роботи, Остап зрозумів, що безглуздо звинувачувати у своїх бідах тільки керівництво. Зустрівшись із робочим-революціонером Гарбузом (Олександр Антонов) він стає одним з лідерів революційного руху серед шахтарів Донбасу.


Екранізація однойменного біографічного роману Олександра Авдєєнка свого часу стала справжньою подією в культурному житті Радянського Союзу, і разом з тим – одним із найкращих фільмів уродженця Маріуполя, режисера Леоніда Лукова.


Лукова справедливо називали співцем Донбасу і саме тут відбувалася дія щонайменше п’яти його стрічок. Проте навіть серед них «Я люблю» стоїть окремо. Ця картина виділяється своєю незвичною казковою інтонацію, настроєм і справжньою романною формою.


Над стрічкою працював видатний кінохудожник Моріц Уманський, який пізніше створить виразні декорації «Нескорених» Марка Донського, режисера, якого сам Луков високо цінував. Оператором «Я люблю» був Іван Шеккер, який ледве не вперше показав Донбас настільки фотографічно чітко. Саме він у 1961 році зафільмує «Українську рапсодію» Сергія Параджанова.  


НЕСКОРЕНІ


1945, УРСР, Київська кіностудія художніх фільмів, 93 хв.

Режисер: Марк Донськой

Автори сценарію: Марк Донськой, Боріс Горбатов

Оператор: Боріс Монастирський

Художник: Моріц Уманський

Композитор: Лев Шварц

У ролях: Амвросій Бучма, Веніамін Зускін, Лідія Карташова, Данііл Сагал, Євгеній Пономаренко.


Екранізація однойменної повісті Бориса Горбатова про «героїчне життя та боротьбу» Донбасу за часів німецької окупації. Родина заводського майстра Тараса Яценка не може евакуюватися з міста через хворобу його онуки Марійки. Сам Тарас впевнений, що незабаром усе минеться, треба лише чекати й не коритися ворогу. Однак реальність війни зводить нанівець усі спроби дистанціюватися від конфлікту. Усе більше людей довкола Яценка затягує у вир війни.


Опублікована в 1943 році повість «Нескорені» пропонувала логіку інтерпретації військових дій та окупації в категоріях героя-зрадника-жертви. Не дивно, що цей твір було відзначена Сталінською премією у 1946 році. Фільм Донського пішов іще далі і перетворив конкретне географічне місце (Луганська область) в абстрактно-епічний простір радянського героїзму, залишаючись абсолютно нечутливим до коливань людської ідентичності. Підкреслює враження цього утопічного простору сцена масового розстрілу євреїв, іконографічно тотожна подіям у київському Бабиному Яру. Фільм, що отримав золоту медаль на VII МКФ у Венеції (1946), став, на жаль, знову актуальним у зв'язку із війною в Донецькій і Луганській областях.


Цікаво, що один із незалежних українських фільмів про війну і Романа Шухевича було знято Олесем Янчуком в 2000 році під назвою «Нескорений».

Та чи можливі інші способи опису досвіду окупації, відмінні від інтерпретативної матриці «герой-зрадник-жертва»? Чи існує взагалі певна дистанційована позиція з якої можна виносити нині етичні судження? Як взагалі працювати з досвідом війни?


ЛИПНЕВІ ГРОЗИ. СТРАЙК


1989, УРСР, Укркінохроніка, ТО «Криниця», 82 хв.

Режисери та сценаристи: Анатолій Карась, Віктор Шкурін

Оператори: Віктор Кріпченко, Сергій Тимофєєв

Звукооператор: Юрій Расторгуєв

Музика: Олександр Сметана

Монтаж: Ніна Корольова


«Липневі грози» – дилогія про перші за довгий час масові протести в Радянській Україні. Дві частини дилогії «Страйк» і «Викид» присвячено двом безпрецедентним по масштабу хвилям шахтарських страйків у Донецьку в 1989 та 1990 роках відповідно. У цих історичних акціях протесту взяло участь кількасот тисяч гірників. Самі події стали вагомим фактором в історії краху радянської комуністичної системи.


Протести на Донбасі розпочалися в липні 1989 року – було зупинено роботу понад ста шахт. Вже за тиждень після початку страйк шахтарів став предметом спеціального телевізійного звернення Міхаіла Горбачова. Представників страйкому було запрошено на переговори до Москви, де всі їхні вимоги було тимчасово задоволено. Паралельно з розгортанням акцій протесту та промовами гірняків на площі в Донецьку, автори фільму спостерігають злиденне життя шахтарів та важкі умови праці на шахті «Лідієвка».


Режисери фільму Анатолій Карась і уродженець Донеччини Віктор Шкурін у своєму фільмі з захопленням і тривогою спостерігають історію зародження та розвитку шахтарського протестного руху. Камера Анатолія Кріпченка та Сергія Тимофєєва не може відірвати погляд від палких промов страйкарів та уважно фіксує еволюцію гасел протесту. В 1993 році Незалежна профспілка гірників, страйковий комітет Донецька та творче об’єднання «Криниця» висунула авторів «Липневих гроз» на присвоєння Шевченківської премії, яку вони зрештою і отримали.


З точки зору сучасного глядача, «Липневі грози» – безцінний документ епохи Перебудови. Насамперед ми бачимо перші промені пробудження сучасної політичної свідомості українців, які знайдуть своє продовження і в «Революції на граніті», і в «Україні без Кучми», і в двох новочасних Майданах. Здобуття Україною незалежності стало наслідком громадських протестів, подібних до зображених у «Липневих грозах». Крім того, важко буде уникнути аналогій із останніми історичними подіями в Україні. Так, серед учасників колізій страйку в фільмі можна зустріти кількох персонажів недавнього українського політикуму – колишніх нардепів Юрія Болдирєва і Петра Симоненка. Цікавим є і те, що більшість подій фільму розгортаються на площі перед обласним комітетом партії – тією самою будівлею, де до 2014 року розташовувалася Донецька ОДА, із захоплення якої взяв свій початок проект «ДНР».



Останнi події