03.07.2018
 

ShevaFest. Ретроспектива фільмів про Шевченка в Каневі

7- 8 липня в Каневі пройде масштабний благодійний фестиваль SHEVAFESТ під час якого покажуть підбірку наданих Довженко-Центром фільмів про Тараса Шевченка та Канів.

 

Покази проходитимуть в міському кінотеатрі.

 

Крім того, протягом двох днів на 5 локаціях 24 години нон-стоп звучатиме сучасна та автентична музика, читатимуть прозу та вірші, а також відкриються виставки сучасного мистецтва. 

 

Шевченкіана на ShevaFest

 

«Тарас Шевченко»

Одеська кінофабрика ВУФКУ, 1926

Режисер Петро Чардинін

У ролях: Амвросій Бучма, Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський

 

Перший український байопік і перший фільм про життя Шевченка, фільм, що визначав канони візуальної репрезентації біографії поета до виходу однойменного фільму Ігоря Савченка у 1951 році. На момент створення був однією з найкоштовніших постановок в українському радянському кіно: уперше для підготовки до зйомок були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства тощо. Художнє оформлення фільму створив видатний художник-модерніст, академік Василь Кричевський, фільм консультував Сергій Єфремов, а роль Тараса Шевченка у картині блискуче виконав Амвросій Бучма. Цікаво, що перша третина фільму, «Маленький Тарас», на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.

 

Попри статус найбільшого українського досягнення режисера Петра Чардиніна, критики зустріли «Тараса Шевченка» неоднозначно. Картині закидали відсутність твердого кістяка, а то й «сценарію», замість якого Чардинін начебто вів лише датований перелік подій з життя Шевченка, між якими не було причинно-наслідкового зв’язку. Кінознавці 1920-х не змогли оцінити таких рідкісних на тому етапі розвитку кіно прийомів як спогади й цитування рядків з творів Шевченка, що були композиційно використані як сполучна ланка між епізодами. Втім, складений із кількох новел, що ілюструють життя Шевченка-юнака, солдата, поета, «Тарас Шевченко» з тріумфом демонструвався в Україні й закордоном та став найуспішнішим кінопроектом України в 1926 році.

 

 

«Тарас Шевченко»

Кіностудія ім. Довженка, 1951

Режисери: Ігор Савченко, Олександр Алов, Володимир Наумов

Автор сценарію Ігор Савченко

Оператори: Аркадій Кольцатий, Данило Демуцький, Іван Шеккер

Композитор Борис Лятошинський 

Художник Микола Рєзник

У ролях: Сергій Бондарчук, Іван Переверзєв, Євген Самолов, Гнат Юра, Лаврентій Масоха, Макр Бернес, Наталія Ужвій, Микола Тимофєєв, Володимир Честноков

 

Одна з перших повоєнних стрічок, ключовий фільм в усталенні кінообразу Тараса Шевченка. За життя Сталіна зняти біографію канонізованого поета довірили Ігореві Савченку, лауреатові на той час уже двох Сталінських премій. Першу з них він отримав за історичний кінофільм про іншого ключового персонажа української культури – Богдана Хмельницького. Фільм Савченка доволі традиційний; з біографії Шевченка, роль якого виконав оскароносний Сергій Бондарчук, режисер обрав давно повторювані сюжетні й драматичні повороти. Утім, зараз важко сказати, скільки в цьому було авторської інтенції: режисер раптово помер у грудні 1950 року, так і не закінчивши стрічки. Незавершену режисерську версію показали Сталіну, який, за своїм звичаєм, висловив дванадцять зауважень до фільму. Ніхто не ризикнув сказати Сталіну, що режисер помер, тому кінематографічні авторитети М. Ромм та І. Пир’єв запропонували завершити картину учням та асистентам Савченка, Олександрові Алову і Володимиру Наумову. Їм довелося врахувати всі зауваження Сталіна, характер яких гарно ілюструє такий приклад: вождь вимагав зрівняти за віком Чернишевського, зображеного юнаком, і вже старого Тараса. «Не женіться за маленькою правдою, – мотивував своє рішення Сталін. – Потрібна велика історична правда». За деякими даними, менш заідеологізована (оригінальна незавершена) режисерська версія фільму збереглася і знаходиться в російському Держфільмофонді.

Колективна ж інтерпретація біографії Шевченка, що таки потрапила на великі екрани, зосереджується на антимонархічному періоді його життя: від повернення із Петербурга до участі в Кирило-Мефодієвському товаристві, від арешту до заслання. Фільм цікавий в першу чергу тим, що антиімперський пафос самого Шевченка зрощується в ньому з антицаристським пафосом Радянського союзу, наслідком якого стає усталення апропрійованого радянським владним дискурсом образу поета-комуніста-борця. Парадокс ситуації полягає у тому, що Радянський союз, як спадкоємець імперіалістичних амбіцій царської Росії, русифікував й доместикував український національний канон: у фінальних епізодах фільму Шевченко-поет не може вирішити, чим же віддячити російському народу, що укріпив його віру в майбутнє багатостраждальної Росії та знедоленої України. Утім, саме за такого Шевченка, «Заповіт» якого декламують піонери на схилах Дніпра, Сергій Бондарчук отримав Сталінську премію 1 ступеня. Також, на МКФ у Карлових Варах (1952), провідному міжнародному фестивалі для країн Варшавського договору, Ігореві Савченку був присуджений Особливий почесний диплом за режисуру, а Сергієві Бондарчуку – премію за виконання ролі Тараса Шевченка

 

 

«Сон»

Кіностудія ім. Довженка, 1964

Режисер Володимир Денисенко

Автори сценарію: Дмитро Павличко, Володимир Денисенко

Оператор Михайло Чорний

Композитор Олександр Білаш

Художники Микола Рєзник

У ролях: Іван Миколайчук, Юра Леонтьєв, Дмитро Мілютенко, Наталія Наум, Костянтин Степанков, Михайло Державін, Василь Дашенько, Дмитро Франько, Іван Кононенко, Володимир Гончаров, Юхим Копелян, Раїса Недашківська. 

 

3 листопада 1964 року в Києві відбулася прем’єра нового фільму про Тараса Шевченка «Сон», де у ролі поета дебютувала майбутня ікона української кінематографії – Іван Миколайчук. Режисер Володимир Денисенко не дарма обрав за наративну рамку сатиричну поему «Сон» («У всякого своя доля»), написану Шевченком у 1844 році протягом так званого періоду «Трьох літ». Твір цей став справжнім маніфестом анти царизму, репрезентуючи російський царат як нещадний та абсурдний авторитарний режим. За сатиричне зображення імператриці імператор покарав Шевченка важче, ніж решту учасників Кирило-Мефодіївського товариства, заславши його на солдатську службу до Оренбурга із забороною писати й малювати. Проте, цей сюжет Денисенко (якого, до речі, у 1949 році було засуджено до 5 років виправно-трудових робіт за «український буржуазний націоналізм» та заслано до Кірова) використовує лише як тло для створення ще одного шевченкового байопіку із канонізованою життєвою траєкторією: від сільського хлопця до впливового культурного діяча. Однак, «Сон» є перш за все спробою полемізувати з радянським образом Кобзаря, створеним Ігорем Савченком у фільмі «Тарас Шевченко» (1951). Шевченко у виконанні Сергія Бондарчука є радше радянським ідеологічним конструктом борця, пророка майбутньої революції. Проблематизуючи цей образ, Денисенко певною мірою актуалізує його для українського дисиденства 60–70-х років, закладаючи тим самим основи подальшої національної міфотворчості та канонізації Шевченка як ключової фігури українського націєтворення.

 

 

«Шевченко. Спадщина»

Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1994

Режисер Леоднід Анічкін

Автор тексту В. Майкут

Оператор Анатолій Солопай

Текст читає Богдан Ступка

 

Фільм, в основу якого в буквальному й переносному сенсі покладено колекцію Державного музею Т.Г. Шевченка. Коротка документальна стрічка розповідає одразу дві історії: драматична біографія Шевченка переплітається в ній із історією формування багатої колекції особистої спадщини Шевченка, яка після тривалих перепетій лягла в основу фондів Музею Шевченка. Фігурами, що об’єднують два наративи, виявляються друзі, однодумці й послідовники Шевченка – люди, які допомагали йому за життя і які зберегли пам’ять про нього після смерті.

 

 

«Шевченко. Надії»

Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1995

Автор-режисер Леоднід Анічкін

Оператор Анатолій Солопай

Текст читає Олександр Задніпровський

 

Документальна біографічна стрічка про пізній період життя Шевченка, від примусового призначення в Оренбурзький солдатський корпус і до самої смерті. Окрім сюжетної лінії надії, яка протягом 10 років лишалася єдиним прихистком Шевченка – надії на звільнення від муштри, на повернення в Україну, на право жити людським життям – у фільмі прочитується ще одна історія, історія інтернаціоналізму людини, канонізованої у якості національного пророка. Точніше, навіть не історія, а кілька історій взаємодопомоги й дружби Шевченка з росіянами та поляками. Цей сюжет автори стрічки ілюструють наведеними у фільмі словами Миколи Костомарова: «Пресловуті байки про дружбу народів, як, до речі, й про їхню ворожнечу, то ефемерні неіснуючі поняття. Насправді ж, є братерство світлих людей і є збита в зграю темна сила, що хоче крові інших за всяку ціну». 

 

 

«Дві долі»

Кіностудія «Кінематографіст» на замовлення Державної служби кінематографії, 2007

Режисер Борис Квашньов

Автор сценарію Світлана Степаненко

Текст читає Ігор Волков

Оператор Едуард Тимлін

 

Науково-пізнавальний фільм про мангишлацький період життя Тараса Шевченка та про його зв’язок із біографією казахського вчителя Есбола Умірбаєва. Після другого арешту Шевченка у квітні 1850 року і наступного піврічного ув'язнення, його перевели до Новопетровського берегового форту, на півострів Мангишлак у Казахстані. Дослідженню цього сумного періоду життя Шевченка українці багато в чому завдячують Есболу Умірбаєву, який створив на Мангишлаку музей художника й поета у Форті Шевченка.

 

 

«Вітер з порогів»

УСРР, ВУФКУ, 1930, 63 хв.

Режисер: Арнольд Кордюм

У ролях: Микола Садовський, Лідія Островська-Кордюм, Іван Кононенко-Козельський, Микола Братерський, Гліб Кузнєцов

 

В рамках київської програми фестивалю відбудеться ексклюзивний показ відреставрованої Довженко-Центром драми «Вітер з порогів» (1929) режисера Арнольда Кордюма.

 

Змонтована в авангардистській манері стрічка розповідає про будівництво Дніпрогесу та торкається антигуманістичних наслідків індустріальних перетворень. Фільм глядачі побачать у супроводі одеського колективу Artokrats, який працює на стику мінімалізму з академізмом.

 

Будівництво Дніпрогесу розпочато 1927 року. Подальше затоплення дніпровських порогів назавжди змінює давній уклад життя землеробів із прибережних сіл. Однак старий лоцман Остап Ковбань не поспішає миритися з прогресом. От тільки на його шляху стоїть рідний син Андрій. 

 

«Вітер з порогів» – на перший погляд, традиційний агітфільм про боротьбу нового зі старим та переможну ходу радянської індустріалізації. Проте режисера фільму, Арнольда Кордюма цікавить не стільки пропагандистський потенціал теми, скільки антигуманістичні наслідки масштабних перетворень.На відміну від «Одинадцятого» Дзиґи Вертова, де будівництво Дніпрогесу показано в масштабах Країни Рад, Кордюм розповідає цю історію, фокусуючись на долі однієї сім’ї. 

 

 Для Кордюма фільм стає своєрідними мемуарами: у 1911 році саме на дніпровських порогах відбувся його акторський дебют у складі трупи Миколи Садовського в першому українському повнометражному художньому фільмі «Запорізька Січ». У 1929 році Кордюм знімає корифея українського театру Садовського в єдиній його головній ролі в кіно, а сам на матеріалі фільму глибоко переживає зміни, які відбуваються в цей час з українським селом.

 

Українська репрем’єра фільму відбулася на фестивалі «Німі ночі»в 2015 році.

 

«Прометей»

СРСР, Українфильм, 1936

Режисер: Іван Кавалерідзе

У ролях: Іван Твердохліб, Поліна Нятко, Олександр Сердюк, Гнат Юра, Наталія Ужвій, Іван Мар’яненко, Микола Надемський

 

Один із центральних фільмів українського кінематографу 1930-х років, особисто розкритикований як «буржуазно-націоналістичний» та заборонений Сталіним. В «Прометеї» Кавалерідзе виклав історію власного роду.

 

Селянського хлопця Івася примусово мобілізовано на Кавказ. Його дівчину пан насильно відправляє в бордель. Захопившись героїчним опором кавказців регулярній російській армії, Івась, повернувшись в рідне село, піднімає селянське повстання. Фільм, знятий з епічним розмахом легендарним оператором Миколою Топчієм, протягом десятиліть пролежав «на полиці». 

 

Фестиваль чекатиме відвідувачів 7 липня та триватиме 24 години нон-стоп.

 

Організатори обіцяють багато цікавих людей, позитивних емоцій та яскравих вражень.

 

Детальніше https://shevafest.com

 

Квітки можна придбати на сайті https://concert.ua/ru/eventpage/shevafest

 

Всі кошти від продажу квитків цього року підуть на добудову шевченківського культурного центру.

 

 

 

Схожi новини